Зимова пора принесла ранні морози. От і вирішили ми з товаришем поміняти звичне місце полювання і виїхати на місця, в яких я не був років шість.
Там зовсім інші масштаби, а води в рази більше. Поряд море, і нас розділяла лише коса метрів п’ятдесят.
«Злий» західний вітер приніс циклон і думалось, що пополювати можна буде непогано. Зранку розставились, температура -2 і вітер, який нагадував, що скоро зима. Постоявши, зрозуміли, що місце потрібно відкоригувати, качка на манок не реагувала, зібрались і через двадцять хвилин були на новому місці. Коса праворуч закривала шлях до моря, розмістились в очереті.



Потім зрозуміли, що вся качка летить водою і ні за які «гроші» не підвертає до берега.
Перший трофей, який впав в воду за метер від берега було втрачено, бо товариш влетів у воду по пояс, а качку миттєво підхватило течією, тільки тоді ми зрозуміли, що обмежені майданчиком полювання.
Метер, півтора від урізу води і тільки клаптик суші (намитого піску).

Жорсткі умови, все що падає у воду миттєво зноситься течією і дістати неможливо. Вперше на такому полюванні, але ж що поробиш. Дуже жалкували, що не додумались взяти добрий спінінг з здоровим трійником і грузилом, думаю, що втрати були б набагато меншими (а зі спінінгом ми на ти). Що ж тепер будемо знати, що і в таких умовах можна мінімізувати втрати трофеїв.
Що ж поставивши себе «в рамки круглого майданчика» допускали качку майже до берега.
Качка залетіла на манок класично, «в зуби», тягнув до останнього, приземлив вдало.
Видно було, що качина братія дуже «настріляна» і вперто не хоче леті тати понад очеретом, лише одиначок завертали, але помазали багато, вітер вносив корективи в стрільбу.
Ось черговий селезень завернув на манок, знову міліметраж, і у воді, товариш встигає вихватити його палкою. Добре, що є звичка возити з собою таку собі «палку виручалку», скільки разів вона не давала впасти в болоті, особливо коли ноги вже не йшли.
Вирішили лишатись на день і на вечірку. День проходив, чекали «вечірку».
Звечора качка вже йшла морем, очевидно це специфіка цих місць. Зоря здалася дуже короткою. Сонце на горизонті, чую постріл товариша і бачу, як селезень витягує на море, постріл і він в траві, шукати довелось довго, але знайшов.
Трійка нальотів майже по темному, два трофеї, одного знову не «забрали», знову «за межами майданчика», нажаль.
Потім стихло, тільки вітер, місяць і шум моря. Вирішили збиратись. Негусто, але ми отримали нову «порцію знань». Такі місця дуже цікаві, але й полювати тут тяжко. Легкого полювання НЕ БУВАЄ.
Мої трудові крижачки, до товариша «не дійшов.»

Збори і додому, ще трохи їхати треба.
Всім ні пуху ні пера.